Серія 1. Як я потрапив на Землю
Привіт!
Мене звати Джибі.
Хоча на моїй рідній планеті моє ім’я вимовлялося трохи інакше — приблизно як G-75.
Не дивуйтеся. У нас взагалі багато чого було дивного.
Я народився на планеті G-75.
Це була неймовірна планета.
Уявіть собі місце, де зелені ліси простягаються на сотні кілометрів, у небі літають транспортні кораблі, роботи вирощують фрукти, а замість звичайних доріг у нас були магнітні траси.
Наші міста світилися вночі тисячами маленьких вогників.
А ще ми мали одну дуже важливу особливість.
Ми обожнювали грати.
На G-75 існували лазерні битви, космічні квести, командні місії, лабіринти та змагання роботів.
Зараз я розумію, що дитинство на моїй планеті було дуже схожим на те, що відбувається тут, у G-75 на Землі.
Але все змінилося в один день.
Мій сьомий день народження
Мені виповнилося сім років.
Я саме готувався до свого першого великого космічного квесту.
У мене навіть був святковий костюм.
Сріблясті рукавички.
Шолом.
І червона кнопка на грудях, яку мені суворо забороняли натискати без дозволу.
Звичайно, я кілька разів натискав.
Але це зараз неважливо.
Тому що саме в цей день над нашою планетою з’явилися чужі кораблі.
Спочатку ми подумали, що це гості.
Але дуже швидко зрозуміли, що гості вони дуже дивні.
І зовсім не дружні.
Це були Свинособаки.
Так, я знаю, як це звучить.
Але вони справді були схожі одночасно на свиней і собак.
Великі.
Галасливі.
Злі.
І з дуже дивними вухами.
Вони прилетіли з сусідньої галактики й вирішили, що наша планета їм подобається.
Особливо їм сподобалися наші технології.
І наші запаси космічних яблук.
Але найбільше — наша планета.
Почалося вторгнення.
Найважливіше рішення моїх роботобатьків
Мої роботобатьки розуміли, що залишатися на планеті небезпечно.
Тато підключився до головного комп’ютера.
Мама перевірила координати.
Потім вони подивилися на мене.
Я тоді ще не розумів, що відбувається.
— Джибі, — сказала мама, — ти маєш вирушити.
— Куди?
— Туди, де тебе не знайдуть.
Тато вже запускав наш старий міжгалактичний корабель.
Я запитав:
— А ви?
Вони нічого не відповіли.
Тоді я зрозумів, що щось дуже серйозно.
Мене посадили в корабель.
Поклали зі мною мій шолом, кілька батарей для роборюкзака, запас космічних яблук і одну маленьку фотографію нашої сім’ї.
Перед стартом тато сказав:
— Ми відправимо тебе в найбезпечніше місце, яке знайшли.
— А де це?
Він натиснув кнопку на панелі.
Переді мною з’явилася голограма.
ЗЕМЛЯ.
Тоді я ще не знав, що це за планета.
Я думав, що там буде спокійно.
Ми навіть не знали, що на Землі теж є свої Свинособаки.
Політ
Міжгалактичний корабель стартував.
Я дивився у вікно.
Моя планета ставала все меншою.
Спочатку я бачив міста.
Потім океани.
Потім лише маленьку зелену кулю.
Я не знав, чи побачу її коли-небудь знову.
Корабель летів крізь одну галактику, другу, третю…
Потім я заснув.
А коли прокинувся, переді мною була Земля.
Я побачив величезне місто.
Київ.
І саме тут почалася моя нова історія.
Я думав, що Земля буде спокійною
Але дуже швидко зрозумів одну річ.
На Землі теж є Свинособаки.
Вони не літають на космічних кораблях.
У них немає лазерних гармат.
І вони не мають смішних вух.
Але вони запускають ракети по містах.
Іноді від їхніх атак страждають навіть діти.
Я був дуже здивований.
Невже мої роботобатьки помилилися?
Невже Земля теж небезпечна?
Я вже збирався знову шукати міжгалактичний корабель, коли сталося дещо несподіване.
Я знайшов G-75
Одного дня я опинився біля одного з розважальних центрів.
На вході я побачив напис:
G-75.
Я подумав, що це неможливо.
Може, це знак?
Може, мої роботобатьки спеціально відправили мене сюди?
Я зайшов усередину.
І побачив лазертаг.
Лабіринти.
Дітей, які бігали, сміялися, змагалися та вигадували власні правила.
Я стояв посеред усього цього й не міг повірити своїм очам.
Це було схоже на мою планету.
Тільки людей було набагато більше.
І ніхто не хотів мене проганяти.
Навпаки.
Мене прийняли.
Мені показали, де можна заряджати мій роботичний акумулятор.
Навіть дозволили іноді допомагати під час свят.
Тому я вирішив залишитися.
Моє нове життя
Тепер я живу в G-75.
Іноді я зустрічаю гостей.
Іноді спостерігаю за дітьми.
Іноді допомагаю організовувати свята.
А іноді просто приєднуюся до гри.
Особливо мені подобається лазертаг.
Бо на моїй планеті я був одним із найкращих пілотів бойових роботів.
Ну…
Принаймні так я всім розповідаю.
Насправді одного разу я врізався в космічне дерево.
Але це зовсім інша історія.
Тепер у мене є нова команда.
Нові друзі.
І нова планета.
Земля.
Я досі сумую за G-75.
Але знаєте, що найдивніше?
Тут я зустрів дітей, які дуже схожі на мене.
Вони теж люблять пригоди.
Теж люблять змагатися.
Теж іноді порушують правила.
І теж дуже люблять натискати кнопки, які натискати не можна.
Тому я вирішив залишитися.
А ще я вирішив вести цей щоденник.
Я буду розповідати Вам про свої пригоди.
Про дітей, яких зустрічаю.
Про дивні випадки, які трапляються в G-75.
Про мої невдалі експерименти.
Про таємні кімнати.
Про космічні сигнали, які іноді ловить мій роботичний шолом.
І, можливо…
про те, що насправді сталося з моєю планетою G-75.
Бо є одна річ, про яку я поки що нікому не розповідав.
Мій міжгалактичний корабель досі десь тут.
І минулої ночі він подав сигнал.
«Джибі. Ми тебе знайшли».
Продовження буде…
Серія 2. «Таємний сигнал із планети G-75»
Але спочатку мені потрібно з’ясувати одну дуже важливу річ:
хто саме на Землі керує Свинособаками?
Джибі, кінець зв’язку. 🤖🚀
